На Львівщині у передгір’ях земних Карпат розкинулось одне із старовинних українських міст - Дрогобич. 

Походження назви Дрогобич залишається нез’ясованим. Побутують кілька легенд і версій. Одна з них говорить, ніби у сиву давнину, існувало поселення Бич, його захопило і спалило військо тюркських кочовиків, імовірно половців. Уцілілі жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали другий Бич – Дрогобич.

Перша документальна згадка про Дрогобич у міському акті Львова датується 6 листопада 1387 року. У листі Папи Боніфація ІХ (1392) до перемишльського єпископа Еріха місто згадується як один з центрів солеваріння Європи. 

Початок місту дали підземні джерела соляної ропи, з якої виварювали сіль. У період Київської Русі через Дрогобич проходив так званий Великий Соляний Шлях, і це сприяло економічному розвиткові міста. У Дрогобичі існувало 45 соляних джерел, з яких добувалось щороку близько 26 тис. бочок солі.

У давньому гербі міста зображено 9 топок (бочок) солі, що символізують 9 жуп (солеварень). У дрогобицькому передмісті Зваричі досі діє один з найстаріших в Європі солеварних заводів.

Кожне давнє місто має свій адміністративний центр, що склався історично. У Дрогобичі таким центром впродовж багатьох віків була і є сьогодні площа Ринок. З усіх точок міста вабить до себе висока вежа Ратуші, годинник якої з циферблатами на чотири боки відбиває кожні п’ятнадцять хвилин і щогодини. Перша міська Ратуша була дерев’яною, друга – з цегли, на три поверхи: внизу були розташовані кімнати війта, писаря та канцелярія; бургомістр і райці засідали у величезній залі другого поверху, де проходили і урочистості. За великими залізними дверима була скарбівня, в якій зберігалися «меч справедливості», казна і міський архів. Приміщенням невеличкого третього поверху володів трубач, в обов’язки якого входили спостереження за містом, чи нема де пожежі, чи не загрожує Дрогобичу щось із зовнішнього світу…

1422 року місту надано, а у 1460 році – затверджено магдебурзьке право на самоврядування.

Дрогобичани брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року, свідчення тому – перший слов’янський пам’ятник полеглим на стіні парафіяльного костелу.

У 1423 році у Дрогобичі збудовано першу міську лазню, згодом викопано громадську криницю з прісною водою.

Від 1498 р. до 1634 р. місто періодично зазнавало нападів татарських орд. У 1530 р. в місті створені перші ремісничі братства-цехи, затверджені їхні статути. Згодом тут діяло 9 цехів, які об’єднували ремісників 36 професій.

З 1612 до 1642 р. для поселення єврейських родин уряд виділив передмістя Лан.

Дрогобичани брали активну участь у визвольній війні Богдана Хмельницького.

Після першого поділу Польці (1772) місто у складі Галичини потрапило під владу Габсбургів.

У Дрогобичі ще у 1777 році при церкви Петра і Павла було відкрито першу міську гімназію, викладання в якій велося українською мовою.

26 червня 1788 року Дрогобич проголошено “вільним королівським містом”. Вперше в Європі місто почало освітлюватися нафтовими ліхтарями. У 1824 році окрасою міста стала перебудована двоповерхова ратуша.

Перший потяг до Дрогобича прибув ще у 1772 році. Від 1859 року у Дрогобичі, знову-таки перше в Європі, було засновано рафінерію – нафтопереробну установку. У цей же час відкрито ремісничий кредитний банк, фотосалон, тенісний корт. Через десять років у місті працювало 10 дистилярень нафти. У 1904 році дрогобицький лікар Козловський уже роз’їжджав містом на власному легковому авто.

Восени 1880 року місто відвідав цісар Франц-Йосиф.

На початку ХХ ст. Дрогобич був культурним, економічно розвинутим містом. Тут було декілька шкіл, гімназій, у тому числі й жіноча, функціонувало “Товариство задаткове”, “Народний дім”, товариства “Рідна школа”, “Сокіл”, “Січ”, “Просвіта”, “Жіноча громада”, виходило 4 газети, діяло 2 нафтових заводи, 2 банки.

У 1914 році Дрогобич окупували російські війська. 14 серпня цього ж року з міста на австрійсько-російську війну відправився перший дрогобицько-бериславський загін Українських Січових Стрільців під керівництвом Григорія Коссака.

 У 1918 році у місті встановлено владу ЗУНР, а через рік Дрогобич загарбали поляки. У” 1939 році на Дрогобиччину вступили радянські війська. У роки ІІ світової війни тисячі Дрогобичан влились до лав УПА. 

Гуляючи по старенькій, але вічній бруківці – одній із особливих надбань міста, ви знайдете Готичний костел імені святого Бартоломея, заснований Владиславом Ягеллою на початку ХV століття. З'явився він на території дрогобицького замку. На жаль, від замкових стін, валів та ровів не лишилося на сьогодні нічого – окрім єдиної башти із цегли, яка й стала дзвіницею костелу святого Бартоломея (за іншими даними – костелу Знесіння).

Серед багатьох атрибутів міста все ж головною гордістю є Церква святого Юра. Колись у Дрогобичі жили чумаки, але не було у них церкви. А навіть якщо й була, то не така, яку б їм хотілося. От і надумали чумаки рушити у Прикарпаття і виміняти сіль на храм Божий. Звідти у 1657 році вони привезли готову розкладну церкву – храм святого Юра. Церква з усіма її куполами і галереями була зібрана без жодного цвяшка. Сьогодні ж відгомін XV століття слугує музеєм, а на великі свята усі охочі можуть відвідати і Святу Літургію.

Однією із улюблених пам’яток Дрогобича є монастир ордену Кармелітів – церква святої Трійці, котра спочатку служила як костел при їхньому монастирі. Почали її будувати в 1700 році, а посвятили у 1709. Коли західноукраїнські землі окупувала Австрія, цісар Йосиф II ліквідував монастир, а костел передав під церкву греко-католицького обряду. Приміщення монастиря деякий час займали магістратське бюро, дитячий виховний заклад, а 1813 року його передали отцям василіанам за умови, що вони заснують чотирикласну школу. Саме у цій школі навчався у 60-х роках минулого століття син землі Дрогобицької Іван Франко. Храм святої Трійці – одна із найбагатших церков, а вночі вона просто неперевершено красива завдяки вправній святковій ілюмінації.

Вихідцями з Дрогобича є багато видатних людей, серед яких: 

Юрій Дрогобич (Котермак) (бл. 1450-1494) – український вчений, доктор медицини й філософії, ректор Болонського університету, автор першої вітчизняної друкованої книги “Прогностичне судження” (1483).

Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1570-1622) - Гетьман Війська Запорозького, видатний полководець, засновник Київського братства.

Юрій-Франц Кульчицький (бл. 1640-1692) - український купець, герой оборони Відня. Вдячні австрійці подарували героєві весь запас трофеїв кави. Галичанин відкрив у Відні першу в Європі кав’ярню.

Бруно Шульц (1892-1942) – видатний письменник та художник.

З Дрогобичем тісно пов’язано життя Івана Франка, який у 1864-1875 рр. жив і вчився у місті.